Крупное село Вышгородского района, расположено ва правом берегу Киевского водохранилища на Днепре.
Поселение здесь возникло во времена Киевской Руси, когда более пригодные ддя проживания места на высоких правых днепровских берегах были заселены. Во время монгольского нашествия в 1240 г. село было разрушево. Со временем поселение возро-дилось, а его жители славились в округе изготовлением керамики и выжиганием огнеупорной глины. В 1943 г. в окрестностях Новых Петровцев развивались освоввые события Киевской наступательной операции Великой Отечественной войны. В районе расположенного севернее с. Лютеж войска 1-го Украинского фронта захватили плацдарм, создав благоприятные условия для форсирования Днепра. Лютежский и Букринский (располагался в районе села Балыко-Щучинка, на юге области) плацдармы сыграли ключевую роль в операции по освобождению Киева от фашистов. О героизме, проявленном при форсировании Днепра, свидетельствует тот факт, что около полутора тысяч бойцов Красной Армии заслужили здесь звание Герой Советского Союза (многие посмертно). Ни за одну другую военную операцию Великой Отечественной войны не присваивалось столько высоких званий. К 15-летней годовщине военной операции в Новых Петровцах на насыпанном кургане был сооружен Памятник-музей освобождения Киева от немецко-фашистских захватчиков (1958 г„ скульптор И. Першудчев, архитекторы А. Милецкий, В. Бакланов). Это едва ли не единственное в Украине сооружение, где музей расположен в пьедестале памятника. Неподалеку от него сохранились существенно отреставрированные к памятной дате полевые оборонительные сооружения: блиндажи, траншеи и наблюдательные пункты генералов Н. Ватутина, К. Москаленко, П. Рыбалко. К 45-летию окончания Великой Отечественной войны рядом с памятником-музеем был открыт музей-диорама «Битва за Киев. Лготежский плацдарм, 1943» (1980 г., художник Н. Присекин), для которого выстроили специальное здание
А также здесь находится
Хутір Савки – етнографічний музей, що знаходиться у с. Нові Петрівці за 6 км від Києва. На території музею розташовані дві автентичні садиби 1786 та 1854 років зі старовинним наповненням.
Проводяться пізнавальні екскурсії, святкові дійства, влаштовуються майстер-класи та виступи фольклорних колективів. На гостинах подаються страви, приготовані у печі за старовинними рецептами.
На території нашого музею розташовані дві автентичні садиби з різних регіонів українського Полісся, а також вулики, клуня, циганська кузня, модель криниці з журавлем, чумацький віз та двокамерний льох. Тут немає жодного «експонату» під склом, натомість будь-який предмет побуту можна спробувати у дії.
Історично-культурні надбання музею складають глиняні вироби 19 століття (горщики, глечики, макітри, гладишки, миски), предмети побуту та щоденного вжитку 18-19 століть (вилошники, граблі, молоти, сокири, ціпи, серпи, терези, ступи, хлібні діжі, кадоби та інше), ремісничі знаряддя праці (ткацький та столярний верстати, прядки, гончарне коло, кузня).
Архітектура та внутрішній устрій садиб музею
Садиба заможного селянина
Peasant's farmstead of 1786
Одна із садиб музею – селянська, збудована 1786 року. Садиба побудована в зруб із тесаних соснових колод методом лапа в лапу.
Основою житла є дубові підвалини, які лежать на кам’яному фундаменті. Відповідно до народних вірувань житло вхідними дверима зорієнтоване на Південь, покуттю – на Схід, а задня частина хати, відповідно, на Північ.
Садиба має традиційну для української хати трикамерну будову.
Сіни виконують роль прихожої кімнати та господарського вузла. Водночас тут розміщується ткацький верстат, прядка-ковородка та скриня з родинним крамом.
Наступна кімната садиби називається коморою. Це традиційно господарська частина українського житла. У ній розташована майстерня столяра зі справжнім 90-річним столярним верстатом, та унікальна майстерня чоботаря з усіма необхідними інструментами.
Під коморою розташований погріб, у якому сніг може зберігатися до червня. Всередині комора залишалася небіленою і використовувалась переважно для зберігання харчових запасів.
Світлиця за всіх часів вважалася центром родинного життя. Саме у світлиці розташовувались такі святі для кожного українця речі, як піч, стіл та Святий кут. З часів Язичництва піч поважалася більше за все, так як містила у собі життєдайний вогонь. З приходом Християнства центр домашнього світогляду було зміщено до покуті.
На пукуті стояли ікони, прикрашені найкращими рушниками та горіла лампадка. Також тут лежали церковні книги, свічки, стояв глечик з освяченою водою. На покуті зазвичай сидів господар, також на це почесне місце садили поважних гостей.
Дворянська садиба
Nobleman's countryseat of 1854
Ця садиба збудована 1854 р., відповідно до історичних джерел у минулому належала знатним родам Стретовичів та Васяновичів. Була перевезена із села Мелені Коростенського району Житомирської області. Особливість архітектурного типу житла полягає у тому, що при її будівництві використовувались значно ширші соснові колоди з невибраною живицею.
Хата має традиційний трикамерний устрій з удвічі більшою, ніж зазвичай світлицею. Через те, що це дворянська садиба – загальна площа кожної з кімнат більша від кімнат селянської хати у 1,5 – 1,7 разів.
Саме тому у сінях цієї садиби розташований бовдур, що в середині ХІХ століття вже майже не використовувався у житлах київського Полісся. Також особливістю архітектури є меншого розміру вікна та ширші і товщі дошки підлоги. Стріха обох садиб вкрита очеретом за дідівською технологією.
Свою діяльність музей розпочав у 2004
Хата Савки у 2004 році
Перші гості 2004 року
Садиба пана Савки. 2005 рік
Етнографічний музей виник з однієї садиби, яку господарю пощастило придбати у 2003 році. Садиба селянина була у геть занедбаному стані, тому відновлювали її зусиллями усієї родини. Вже влітку 2004 почали з’являтися перші відвідувачі новоствореного етнографічного музею.
Спочатку кожен з команди музею, окрім господаря, пана Савки, вважав це розвагою, відрадою для родини. Діяли скоріше з цікавості, а трималося усе на голому ентузіазмі. Візити до садиби ставали дедалі частішими, гості починали захоплено відвідувати музей, цікавитися культурою українського народу та відзначати у садибі значущі родинні свята та життєві події.
Навесні 2005 року було споруджено перші господарські прибудови – клуню та кузню та збільшено наповнення предметами побуту. А уже влітку 2005 господар з сином вирушили у першу етнографічну експедицію селами Переяславщини.
З того часу була освоєна чимала частина Київського та Житомирського Полісся. Новий етап в історії музею почався із відкриттям Дворянської садиби 10 жовтня 2009.
Цілі та завдання
Команда Хутору Савки, як закладу, що покликаний висвітлювати культуру України перед співвітчизниками та закордонними гостями, ставить перед собою наступні цілі:
сприяти розповсюдженню та розвитку прадавньої української культури
закладати і зміцнювати основи патріотизму у дітей та молоді
створювати та укріплювати величний і водночас романтичний образ України в очах співвітчизників та гостей з інших країн
налагоджувати ділові та партнерські зв’язки задля співпраці та обміну досвідом
розширювати експозицію етнографічного музею, збільшувати кількість та покращувати якість послуг, які ми надаємо нашим відвідувачам
Copyright MyCorp © 2025 | 